Круглий стіл «Місце самооцінювання в структурі сучасного уроку»
ОЦІНКА ЯК ІНСТРУМЕНТ КОНТРОЛЮ
Уявімо звичайну класну кімнату в закладі. Тут усе влаштовано так, щоб учителю було зручно “давати знання”, а діти мають слухати і виконувати. Така модель навчання породжує необхідність постійного контролю.
Основна ідея традиційної школи, яку часто не озвучують, але саме вона є основою дій педагога — все треба контролювати. Хто не виконав домашнє завдання, хто не заповнив щоденник, хто не вивчив вірш, хто не розв’язав рівняння. Кожен крок слід контролювати, оцінювати — інакше нічого не робиться.
Від батьків школа також потребує постійного контролю. “Ви погано контролюєте свою дитину!” — дорікає вчителька батькам. Зазвичай більшість з того, що робить учитель, він робить саме задля контролю. Якщо запитати вчителів “Навіщо проводити актуалізацію на початку уроку?”, багато хто скаже: “Щоб проконтролювати, що учні знають, а що ні”. У відповідь на запитання “Для чого підсумкова частина уроку?” прозвучить: “Для того, щоб учитель перевірив, що діти засвоїли”. “З якою метою задаєте більшість запитань на уроці?” — “Задля контролю, щоб оцінку поставити”. Іноді складається враження, що діти приходять до школи, аби щось продемонструвати вчителю.
Постійне контролювання відображається в мовленні: це так (не так), це правильно (не правильно), добре/погано зробив, добра/слабка робота… Поряд з такими судженнями ще й багато прямих заборон: Не можна бігати на перервах! Не стрибай! Не розмовляйте! Не..! Не..! Навіть вираз обличчя педагога, його голос і тон іноді теж демонструють його контролюючу роль.
“У нашої вчительки залізний голос!” — сказав мені якось першокласник. Ця “залізна” роль важка, вона потребує від педагога постійного напруження і багато ресурсів. Чи не тому маємо проблему хронічної втоми, емоційного вигоряння вчителів? Але багато з них відважно й мужньо виконують таку роль, бо саме її вони вважають ознакою професійності. Зазвичай постійний контроль пояснюють турботою про дітей: нібито вони ще малі й самі чогось не зможуть. Однак, на наш погляд, турбота — це дії, спрямовані на створення сприятливих умов, а контроль — це нагляд за діями іншого з метою перевірки.
Дуже важливо передавати контроль над процесом навчання самій дитині, допомагаючи їй розвинути здатність до самоконтролю, складовою якої є навички самооцінювання.
Як почати рухатися в цьому напрямі? Розглянемо два можливі шляхи:
■ трансформувати щоденне оцінювання дітей учителем в якісний зворотний зв’язок;
■ системно запроваджувати рефлексію як невід’ємний елемент у процес навчання.
Останнє, на наш погляд, можливо тільки в разі зміни балансу між роллю педагога й учня на уроці — від уроку, на якому головну роль відведено вчителю, слід переходити до уроку, на якому головним є учень. Дитина тільки тоді матиме що оцінювати, коли сама буде активним учасником уроку.
ТРАНСФОРМУВАННЯ ЩОДЕННОГО ОЦІНЮВАННЯ В ЯКІСНИЙ ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК
Головний інструмент, який сьогодні використовують для контролю - оцінка. Навіщо вона потрібна? Щоб інформувати учня про стан опанування теми, про якість виконання того чи іншого завдання. Навіщо інформувати? Щоб учні змінювались, рухались далі, розвивалися.
Саме такі класичні пояснення ролі оцінки. На практиці після оголошення оцінок часто спостерігаємо в учнів багато негативних емоцій, іноді сльози, ствердження “у мене нічого не виходить!” або кидання зошитів з викликом “взагалі робити не буду!”, втрату довіри до себе. Чи свідчить така реакція дітей про розвиток? Чи додає їм енергії, що так потрібна для подальшого руху, чи ж навпаки — позбавляє сил?
Можливо, це відбувається саме тому, що оцінку використовують як інструмент контролю, а не як засіб інформування, зворотного зв’язку? І сприймається вона дитиною негативно - як критика, а не як інформація для розвитку.
- Тут у тебе неправильно!
- Дивись, скільки помилок!
- Ось про це ти не розповів.
- Треба бути уважнішим.
Чи мотивували б вас такі висловлювання, якби застосувати їх до вашої діяльності? Більшість учителів, до яких ми зверталися з таким запитанням, зазначають, що, коли їх критикують, почуваються ніяково, переживають роздратування, протест, тривогу чи апатію. І майже ніхто не фіксує почуття впевненості або бажання активно розвиватися.
Проте дитина, яка вчиться у звичайній школі, відчуває дамоклів меч оцінки постійно. Які почуття це у неї викликає? Які цінності формує? Які навички розвиває? Йдеться про так звані приховані педагогічні впливи, коли на педагогічних нарадах ми говоримо про розвиток самостійності й упевненості учнів, а щоденною практикою формуємо інше: звичку діяти тільки заради зовнішньої винагороди, тривожність або байдужість, залежність від оцінних суджень інших. Може, саме тому у фінських школах учням не ставлять оцінок до 6-го класу, а в норвезьких аж до 8-го. Порівняймо, як працює критика і якісний зворотний зв’язок (у таблиці).
Таблиця: Вплив критики і якісного оцінювання діяльності на емоційний стан особистості
Оцінка і самооцінювання: інструменти контролю чи розвитку?
Як же зробити коментування оцінки якісним зворотним зв’язком, що сприятиме розвитку учня, а не викликатиме супротив або безсилля? Алгоритм дуже простий: обговорюючи з дитиною результати її роботи, вчитель послідовно має дати відповідь на кілька запитань:
1. Що вдалося? Що вийшло добре?
2. Що варто додати, змінити, зробити інакше?
Спершу обов’язково слід зазначити, що вдалося. Навіть якщо це одна літера з десяти або пів речення з усього тексту. Дитина має на щось спиратися, має розуміти, що її зусилля не знецінюються, їх помічають інші, має усвідомити, що конкретно вона змогла цього разу. Якщо вчитель говорить тільки “я знаю, що ти можеш”, але не наводить конкретних досягнень учня, то такі слова швидко перестають діяти.
Після фіксування досягнень учитель має переходити до планів на майбутнє. Саме так: треба акцентувати увагу не на помилках, а на тому, що слід додати, змінити, зробити інакше. Важливо не виносити вирок, а забезпечити подальше навчання — допомогти дитині зрозуміти, куди і як рухатися далі. Тому краще працює: “Для повної картини варто ще додати розповідь про види рослин”, “Якщо спочатку зробити схему за умовами завдання, то розв’язувати буде легше, спробуєш наступного разу?”, “Думаю, було б добре додати в це речення ще 2-3 прикметники, щоб повніше передати твоє враження. Згодна?”.
Варто пам’ятати, що, крім інформування, якісний зворотний зв’язок виконує функції визнання і наставництва. Наставництво проявляється через конкретні поради, як зробити краще. А визнання демонструється через увагу до деталей зробленого, через поважний тон, ціннісне ставлення до зусиль, докладених дитиною під час діяльності. Можуть стати в пригоді такі формулювання: “Я бачу, ти багато працював…”, “Це було не дуже легко, так?”, “Більшу частину ти зробила, залишилось додати…”, “Як тобі вдалось знайти таке цікаве слово? А тепер ще можна…”.
Перехід від фіксування помилок до надання учням якісного зворотного зв’язку - одна з передумов формування в учнів навичок самооцінювання.
Відомо, що діти наслідують моделі поведінки дорослих. Якщо вчитель замість акцентування уваги на помилках, засудження та недовіри буде системно демонструвати модель зворотного зв’язку високої якості, то діти поступово звикнуть так само аналізувати і свою діяльність, і діяльність інших, зосереджуючись на досягненнях і плануючи подальші кроки для вдосконалення.
Отже, якісний зворотний зв’язок — важливий крок до перетворення напруженої атмосфери контролю на атмосферу партнерської взаємодії, де кожен уміє допомогти іншому, спираючись на його досягнення і пропонуючи конкретні кроки до вдосконалення.
Оцінка і самооцінювання: інструменти контролю чи розвитку?
РОЗВИТОК ЗДАТНОСТІ ДО РЕФЛЕКСІЇ
Ще один інструмент, який допоможе вчителю створити у класі атмосферу співпраці й розвитку, — рефлексія. З латинської слово “рефлексія” перекладається як “повернення назад”. На уроці це процес усвідомлення учнем себе та власних дій, що відбулись. У навчанні можна виділити рефлексію результатів і рефлексію процесу.
Рефлексія результатів. Учень аналізує, що додав до своїх знань, який новий досвід отримав, які навички вдосконалив, де може їх використати, які нові думки з’явились, про що хоче дізнатися ще.
Рефлексія процесу. Дитина обмірковує, які враження від дій отримала, які способи дій виявились ефективними, що допомагало, а що заважало діям, що наступного разу варто робити інакше.
Самооцінювання — елемент рефлексії, яка іде після самоаналізу результатів діяльності.
“Школи мають навчати дітей ставити запитання і думати про себе”, — так вважає доктор Тоні Вагнер (Гарвард, США). Думати про себе означає усвідомлювати себе. Розуміти свої справжні потреби, емоції, свої досягнення і обмеження, сильні сторони і зони зростання. Ставити власні цілі та мати власну думку. Вміти досліджувати себе й результати своєї діяльності.
Скільки часу на уроці вчитель приділяє розвитку саме цих умінь? На жаль, у межах традиційного уроку часу на рефлексію, як правило, не вистачає. Але з основ тайм-менеджменту відомо, що нестача часу на щось — це не про час, бо він завжди обмежений.
Нестача часу — це про пріоритети. Здатність до рефлексії, на думку фахівців, — невід’ємна складова критичного мислення, що є рефлексивним за своєю природою. Саме рефлексія дає можливість усвідомити причини та зміст невдалої дії, знайти інші способи досягнення бажаного результату.
Людина, яка вміє оцінювати свої дії, частіше покладається на власну думку, замість того щоб залежати від чужих оцінок, розвиває самостійність, стає більш захищеною від маніпуляцій з боку інших. Якщо вчитель розуміє, що навчати дітей рефлексії надзвичайно важливе для розвитку їх упевненості в собі та самореалізації, то час, безумовно, знайдеться.
Інша причина, чому на уроці не так часто вдаються до самооцінювання, — це власне модель навчання. Якщо педагог майже весь урок сам пояснював, показував, розповідав, то що осмислювати дітям під час рефлексії? На такому уроці тренується вчитель, розвиваючи власні навички відбору матеріалу, малювання наочності, монологічного мовлення, цікавої розповіді та багато інших. А що ж діти? Вони можуть говорити тільки про враження від дій учителя, адже їхніх власних самостійних дій майже не було.
До того ж запитати про враження від такого вчительського уроку буває ризикованим для педагога: раптом почуєш “Було нудно”, “Якось нецікаво”, “Не дуже зрозуміло”. Може тому деякі вчителі вважають, що замість рефлексії наприкінці уроку краще встигнути дати учням ще порцію знань або зачитати оцінки?
Отже, для розвитку в учнів здатності до рефлексії, формування навички самооцінювання має відбутися зміщення балансу в ролях на користь учня. Менше вчителя на уроці означає, що з’являється більше можливостей для реалізації дітей: вони обговорюють, висувають ідеї, ставлять запитання, слухають одне одного, дискутують, працюють у парах і групах, презентують результати діяльності, роблять власні висновки.
Змінюється і роль учителя — він набуває функцій дизайнера: обмірковує, як треба організувати й облаштувати навчальний простір уроку, щоб кожному і кожній у ньому було зручно, радісно жити і розвиватися. Саме така реконструкція уроку створює передумови для системного вплітання рефлексії у тканину процесу навчання.
ВАРІАНТИ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕФЛЕКСІЇ (Приклади вчителів)
Існує багато варіантів організації рефлексії на уроці. Більшість із них не потребує ані багато часу, ані жодного додаткового обладнання. Наведемо фрагменти кількох уроків, побудованих за технологією розвитку критичного мислення, де використано різні форми організації рефлексії, зокрема такі: рефлексивну бесіду, шкалу самооцінювання, маркування, мікрофон.
Зверніть увагу, що важливо обов’язково запрошувати учнів коментувати обраний під час самооцінювання бал чи позначку. Це формує звичку усвідомлювати власні критерії успішної діяльності, допомагає визначити подальші дії, розвиває вміння обґрунтовувати свій вибір. Тоді самооцінювання відбувається свідомо і працює на подальший розвиток.
Перед описом підсумкового етапу наводимо перелік очікуваних результатів до конкретного уроку, аби унаочнити, у якому контексті використовується саме такий варіант організації рефлексії.